Культура чи еконономіка?

                                                  
                          «Буде хліб – буде і пісня!» - відоме гасло брежнєвських часів. В тій чи іншій формі чую його й досі. Чую від людей, які не можуть не знати, що це концептуальна помилка. Наразі його подають у тезі, що економіка первинна. Ось і виникає просте запитання: чи працівник, який вчора відтягнувся по повній в одному з відповідних закладів, буде адекватним на своєму робочому місці? Чи вплине безпосередньо фактор його матеріального стимулювання ( економічний ) на те, щоб він знову не пішов у відповідний заклад замочувати успіх, чи запивати невдачу, а потім бити ліхтарі? А наркоман, що вдало вирішив економічне питання, продавши крадений металобрухт, на що витратить кошти? Власне, це питання їхньої культури. Першого невдаху просто звільнять і тоді він матиме ще більше часу для биття ліхтарів. А другий буде не дуже довго баластом на шиї у суспільства, але встигне багатьом створити проблеми.
                          Вирішуючи економічні питання за кордоном, батьки кидають дітей напризволяще. І діти, за тяжко зароблені батьками гроші, теж відриваються по повній. Приклад маємо свіжий. А треба ще? Тому наші дітки попереду цілої Європи по активності вживання алкоголю. А хто ж їх до того стимулює? І якщо ми можемо тільки кивати на Верховну Раду і КабМін, то з першими вже і так все ясно. А з другими ось що: пропорційність розподілу місцевих бюджетів вирішується ( чи НЕ вирішується ) кимось у Києві.
                         Наш культурно-мистецький центр (КМЦ) ім. Шевченка, котрий працює в режимі кінотеатру, не дотягує власне до КМЦ. Бо - ні штату, ні відповідного забезпечення. Є заповідник, про який забули і в Луцьку, і в Києві. Ось і маємо у Володимирі фінансування декількох бюджетних ставок на культуру тільки на 9 місяців у рік. А решту треба заробити. А як? Концерти у нас тільки спонсорські чи самодіяльні і кілька «п’яних» дискотек. А народ за багато років вже звик нічого не давати на культуру. Навіть типовий шоу-захід «Володимирська Княжна» відбувається безкоштовно для глядачів.
                        Маємо з обласного бюджету аж 2 тисячі на міжнародний пленер «Колорит». Бо тяжко в Луцьку зрозуміти наші володимирські проблеми… ( які ми між іншим таки вирішуємо і пленер відбудеться). Але навіть у Зіни Люліної не вистачає на сьогоднішній день фантазії: де саме вона візьме фінансування. А робота галереї дає змогу нашим художникам розвиватися і мати перспективу. Ще й яку! Вони вже добряче попрацювали у музеї і навіть отримали замовлення з Нововолинська. І збираються з виставкою в Європу. Це ж вже тенденція!
                       Про такі речі нещодавно розмовляв в прямому ефірі на Волинському телебаченні з заступником начальника головного управління культури Василем Вороном.. Та при всій симпатії до Володимира, Луцьк їм все ж ближчий. А нам ближчий Володимир. І ніхто за нас не має вирішувати: які в нас пріоритети. Треба спалити тонни бензину, щоб донести наші пріоритети до Києва і центнери – до Луцька. Чим час від часу і займаємось. Але живемо тут. Тут наша Дома, як писав колишній випускник нашого педучилища професор Віктор Давидюк.
                        Честь і хвала нашим меценатам, що підтримують краще, що в нас є. Від мене особисто щира вдячність Євгену Шелепіні, Олегу Борбелюку та Віталію Коростєлкіну. Окрема подяка медіа-партнерам Слову Правди та АТМ – Володимир. Нас підтримали Джуліан Томас з Великої Британії та колишній земляк під ніком Боред, що нині проживає в Бельгії. Але хіба це справа тільки меценатів? Це справа всіх, хто це усвідомлює. А ми самі як? Не такі ми вже бідні, як прикидаємось. Ми у Володимирі теж вже маємо свої автомобільні корки і стоять в них не виключно «Славути» чи «Жигулі». Тому ми теж можемо зі своїх гаманців підтримувати своїх художників і музикантів. А найкраще - підтримувати те, що ефективне, що потім, і навіть вже, працює на самовідтворення і підтягує інших до свого рівня.
Крім галереї і мистецьких навчальних закладів є в нас і «Живий Погляд», і неформальне літоб’єднання «Арт-Клуб». А чому власне наші діти йдуть в неформали і андерграунд? А тому, що за вирішенням власне економічних питань, в нас нема ані часу, ані бажання побачити: що ж насправді важливіше… То може варто знайти той час? Тоді є шанси, що і бажання теж з’явиться ?
                           В містечку Дубно, де поміж багато чого відбувається і рок-фестиваль «Тарас Бульба», що був прототипом нашого «Володимира», живе чи проживало близько 15-ти Заслужених діячів культури. А в нас? Але ж були тут і Володимир Лич, і Галина Тарасюк, і Анатолій Дарчук, і родина Жиромських нікуди не виїхала. Всі ці люди представляли місто і в Луцьку, і в Києві, і за кордоном. Вони творили тут культуру і, не дочекавшись адекватної підтримки, виїхали, або вже відійшли від справ. Але є в нас ще тріо «Живиця», яке давно заслуговує на свій компакт-диск. Невже хтось в Києві раптом захоче за них подбати? Ні! Позбавивши нас бюджету, вони будуть дбати про те, що ближче до Києва чи Луцька.
Наша культура не повинна творитись виключно для обласних звітів. Це не ефективно. Потім все одно мало що повертається з тих ресурсів, які на них витрачаються.
Ми готуємо вже 15-ий фестиваль і щороку орендуємо апаратуру. Вкотре даємо заробити варягам, витрачаючи зібрані всією громадою кошти. А сусідній Нововолинськ вже давно має 20 кіловат звуку прямого випромінення для зовнішнього використання, але не має свого фестивалю. Адже це все не так просто. І робимо ми фестиваль на рівні всеволодимирської толоки, котра частково переходить у всеволодимирську пиятику під музичку. Натомість місцева інтелігенція приходить на Володимирський Узвіз. Бо там цікаво. І туди ж стягуються гості, які знаються на живопису, народних ремеслах. І це є наша достойна атракція, наша перспектива.
                           Але фестиваль раз на рік. А що далі? А далі череда державних та релігійних свят… і знову спонсорські або самодіяльними силами концерти. На перших знову підгодовуємо варягів, а на других мої колеги працюють безкоштовно… А хіба це чесно? Це навіть не демпінг по відношенню до тих, хто всупереч всьому намагається заохочувати земляків до підтримки своєї культури своєю чесною копійкою. Це просто якась нелогічність і непослідовність.
                          Це писалось не для критики влади. Влада ефективна рівно настільки, наскільки це усвідомлює суспільство. В умовах української глибинки місцева влада має виконувати циркуляри згори, які приходять без жодного фінансового забезпечення, а левова частина податків забирається до Києва. Але якщо суспільство десятиліттями дозволяє себе годувати безкоштовним сиром за чужі гроші, або взагалі не дає митцю нічого взамін - тоді доброго не жди. Тоді під час фестивалю ми побачимо раз в житті сцену, про яку тільки мріяли. Але на ній буде політичне шоу. І чиїми грошима за нього заплачено? Отакий він, той безкоштовний сир. Римська імперія, реалізувавши гасло «Хліба й видовищ» (хліб і пісня?) здеградувала настільки, що програла безнадійно нижчій за рівнем цивілізації варварів. Там громадяни теж думали, що влада їм чогось ще винна. От тому ми і «бідні бо дурні» - з-за власного «мояхатазкрайнізму». А мали б вже чомусь навчитись. Хоча б тому, що людина мистецтва, яка все життя вдосконалюється у вмінні з повітря зробити щось гармонійне, що викликає захоплення, нічим не гірша за того, хто з глини робить цеглу, або вміє елегантно обійти закон. І залишиться по ній те, що вона створила, а не кавалок землі з забудовою чи без, який існував до нас і буде після нас. І це треба підтримувати особисто і тільки так. Тоді можна і до меценатів звертатись, щоб додали.
                        Чудово розумію, що це питання не тільки місцевої громади. Але хіба питання культури мають нам дозволяти чи не дозволяти вирішувати тут для самих себе? Ні. Це лишень питання пріоритетів. Культура не робиться колись потім. Якщо ми з вами живі, значить якийсь рівень тієї ж культури в нас вже є. Не лазимо ж по деревах, не в печерах же живемо! Так навчімося бути ефективними! Інвестуймо у власну культуру! Це дійсно оплачується. І навіть в грошовому еквіваленті. І тоді буде зрозуміло, що назва статті мала б звучати так: «Економіка через культуру». Просто знайдімо час. Час, щоб зосередитись на головному, на тому, що робить людину Людиною.

                                                                                                                Сергій Шишкін